Про МЕРІДІАН з початку – 06 вересня 2012 року, Четвер
Почався Третій Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN
CZERNOWITZ. Локаціями цьогоріч, окрім Чернівців, обрали Кам’янець-Подільський та
Хотин. Цікаве рішення!
Сьогодні, в четвер, 6-го вересня, (за програмою) відкриття
відбулося в Мармуровій залі Резиденції Буковинських митрополитів (або
центральному корпусі Чернівецького національного університету імені
Ю. Федьковича). Повинна була бути настановча лекція від Міхаеля Штіллера
про «літературний дім – резиденцію письменників» та ще щось. Потім основні привітальні
слова, слова подяки спонсорам, слова патетики й пафосу, слова вдячності й
слова, аби слова (перефраз О. Бойченкової книги «Аби книжка»).
Але цього я
не чув і нічого не бачив. Відкриття фестивалю для мене відкрилося думками і
уявленнями про те, як воно може початися і відкритися. Цікава гра вийшла, я
вдома розмірковував і фантазував, ніби перебував у метафізичному просторі того,
що відбувається зовсім неподалік, за декілька хвилин ходьби. Таким чином я
відкрив для себе інший фестиваль, аніж той, що відкрився паралельно для
десятка, чи сотні інших людей. Що ж, я теж зробився учасником фестивалю,
вигадавши його для себе.
По обіді зайшов до Художнього музею на відкриття
книжкової та зображувальної виставок. Найдужче цікавили фотографії одного
відомого (Б. Тутельмана) і трьох невідомих мені (В. Тарновецького, С.
Лопатюка й Р. Лужецького) фотохудожників. На фотовиставках завжди можна
побачити інший світ, час, життя, думку й ідею, які порівнюю з власними й
тішуся, коли наші бачення й бажання (так, їх теж видно на картинах) збігаються.
Тепер же мене зустріли стелажі з книжками від чернівецьких видавництв, багато
знайомих людей, багато незнайомих людей та виставлені творіння митців.
Фотографій було чимало. Було цікаво їх розглядати. Майже
відсутні класичні виміри та означення в абстрактних фотознімках Тутельмана,
історичні концепти Тарновецького, жанрові варіації вуличної фотографії Лопатюка
та суміш документалістики з абстракцією Ружицького – те, що я бачив і розумів.
Були роботи високого ґатунку, були звичайні задокументовані моменти. Проте дух
від фотографій та стиль фотографів чутно було ще при вході в ту чи ту залу. Це,
врешті, підносить і захоплює.
Коли почали сходитися люди (спершу журналісти, потім
студенти і під кінець гості-учасники фестивалю), з’явилося відчуття масового
психозу – цікавість та бажання бути поміченим (читай долученим) фонтанувала в
присутніх. Одні швендяють попри інших, інші награно сміються й теревенять
награно про награну велич всього, що відбувається. Чим ближче було до
офіційного відкриття виставок, тим психоделічнішою ставала атмосфера. І нарешті
вибухнула вона тим, що ніхто не зрозумів, що тут повинно було відбутися.
Ось відкриті зали для огляду, ось ходять журналісти з
диктофонами й фотоапаратами, ось горять прожектори камер, ось заходять Забужко,
Померанцев та інші, ось книжки продають мовчки й перелякано молоді хлопці й
дівчата, ось приходять ще і ще люди, ох і душно, ось чути динамік з голосом
організаторів, ось потягнули перший бокал вина, ось все і стихло. Ті, хто
зайшов, виходять.
Питання одного з журналістів, який дещо припізнив на
музейний захід, було доречним і характерним. «А відкриття, вобщє-то, було?»
Я вийшов з дружиною на вулицю. Хотілося ще затриматися і
вияснити для себе, чи дійсно психоз охопив маси, що вони й не втямили навіщо
прийшли на Локацію №1: Художній музей (Центральна площа, 10). Проте втік
звідти, щоб запам’ятати чудові картини фотохудожників, які цього дня отримають
чимало феєричних, лесних та óдних слів.
Напевно, в ці дні кожен «мерідіанівець»
буде засипаний компліментами та словами подяки.
Фестиваль поезії «Меридіани Чернівців» загалом цікава й
потрібна нашому місту подія. Про поезію почали забувати, почали її замінювати,
почали її псувати, модифікувати, перетворювати на вариво зі слів і звуків. Тому
відродження поетичної думки, символіки мислення, легкості й м’якості вислову
повинне бути актуальним і гучним. З цього, в такому випадку, буде сенс.
Але не з цього фестивалю.
Вже третій рік він фешенебельно
й патетично розчиняє свої читання перед сприймачами й ретрансляторами. Знову
містичність полонить вулиці міста, бо хочеться дотягнутися й забрати до
закамарок пам’яті й душі особливі моменти поезії. Та встигаєш лише добігти до
чергової зупинки (або локації), з якої на тебе глядітимуть перелякано-зверхні
учасники й захоплено-ненависні слухачі. Послухаєш і ти набори слів, що між
собою пов’язані хіба що мовним походженням, та поспішиш далі, на
автограф-сесію, бо там зірчані гості підписують книги, листівки, плакати,
серветки, футболки та груди.
Можна послухати музичні перформенси, подивитися на
фотографічні й живописні виставки, можна напитися в честь свята, що є найбільш
розповсюдженим поміж «уявних» учасників фестивалю.
Я теж уявний учасник, бо ж вигадав собі власний Меридіан.
Тому уявно й нап’юся за здоров’я всіх вигаданих мною учасників, обличчя,
статуру й мову яких я позичив від живих прототипів. Якщо ж бути митцем, то бути
й оригінальним! Бо тоді ти справжній (original). Фестиваль поезії збирає мащених поетів, які, здебільшого,
жонглюють словами без рими, ритму й змісту. Ніби дають читцеві дійти власних
висновків і створити свої умови розвитку задуму автора. Хм, автор задумує, що
читач має задуматись.
Я не прихильник такої поезії. Коли відсутня рима, ритм і
зміст – це повна какофонія, маразм, набір слів. Це не поезія.
Ось так і закінчились для мене попередні два
фестивалі, де я не знайшов поетичного нічого, окрім назви. Так і хоче
розпочатися цьогорічний. Але я ж вигадую власний фестиваль! Ось він і буде
поетичним – уявним фестивалем поезії.
|