Категорії розділу

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 133

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Наш час

artkomari.ucoz.ru - Мистецькі новини Буковини
Неділя, 19.11.2017, 10:49
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Ностальгія за минулим чи справжнє мистецтво?
У Художньому музеї нова експозиція. Цього разу чернівчан запросили подивитися роботи корифеїв українського живопису XX століття, а вірніше його другої половини. 

  – Виставка надана нам дирекцією художніх виставок України, – сказала директор Чернівецького художнього музею Інна Кіцул. Приємно те, що майже всі ці художники представлені в колекції нашого музею. Тим не менше ця експозиція безумовно значима подія для культурного життя Чернівців. 

   – Пані Інно, наскільки активно сьогодні поповнюєте музейні фонди, чи стає коштів на закупівлю художніх робіт сучасних митців? 

   – Маєте на думці спеціалізовані закупки, як то було колись? Ні, поки що таких коштів музей не має. Сподіваємося, колись їх таки виділятимуть, тим більше, що 2012 рік проголосили роком відродження музеїв. Зрозуміло, що за помахом чарівної палички це не станеться. Бо всі хочуть все і одразу, а грошей не стає. Процес відновлення тривалий. Добре вже те, що проблему музеїв побачили, висвітлили. Шкода лишень, поки втрачаємо цілі пласти мистецтва - вони проходять повз музеї і безцінні зразки українського малярства на багато років осідають у приватних колекціях здебільшого в інших країнах. Наразі ж музейні фонди поповнюють подарунки, вони, ясна річ, не зовсім те, що спеціалізована закупка, та ми безмежно вдячні усім дарувальникам. У подальшому саме ці твори вивчатимуть мистецтвознавці й оцінюватимуть мистецькі напрямки нинішнього періоду саме за цими роботами. Власне кажучи, за ними визначатимуть рівень сучасного мистецтва. Тож ще раз дуже дякуємо усім добродіям-дарувальникам. А взагалі, сподіваємося не тільки на збереження музеїв, як державних інституцій, а й на їхній розвиток і деякою мірою осучаснення. Щоправда, музеї – структури доста консервативні, і тотальне осучаснення, на мою думку, може зашкодити. Все повинно бути в міру.  

   – Пані Валентино, розкажіть детальніше про виставку, – звернулася до заступника директора п. Валентини Любківської 

   – Дуже тішить те, що останнім часом ми відновили співпрацю з Дирекцією художніх виставок України. Ця виставка – результат такої співпраці. Майже п’ять десятків полотен від понад 30 авторів – художників, котрі визначали мистецький клімат України у другій половині минулого століття. Микола Глущенко, Сергій Шишко, Микола Дерегус, Костянтин Ломакін, Микола Максименко, Анатолій Пломеницький, Василь Непийпиво та інші видатні митці, перед якими, як кажуть джентльмени, хочеться встати і зняти капелюха. Таке зібрання справжніх корифеїв вітчизняного живопису – честь для будь-якого музею. Експозиція велика і різноманітна. Представлені роботи у жанрі пейзажу, натюрморти, історичної тематики. Тут зібрані твори не тільки з музейних запасників й ті, які зберігають у колекціях установ, організацій. Виставка надзвичайно яскрава і за колористикою, і за різноманіття авторських технік, манер. Як приклад, твори Тетяна Яблонської. Впродовж творчого життя ця художниця не раз змінювала манеру письма. Експозиція дає можливість доторкнутися до творчого пошуку видатної малярки. Повторюся, роботи різні за тематикою, манерою виконання, проте всіх їх об’єднав високий, справді мистецький рівень. 

   – Інна Федорівна казала, що майже всі ці художники представлені в колекції Чернівецького художнього музею… 

   – Так. Річ у тім, що наш музею формували досить пізно, він, так би мовити, новий музей. Тому джерела формування були різні краєзнавчий музей передав колекцію зразків насамперед культового мистецтва. Твори образотворчого дарували благодійники, приватні колекціонери, самі художники, а також передавала дирекція художніх виставок України. Колись, років 20-25 тому, зокрема ця організація практикувала закупівлі творів безпосередньо з виставок. Згодом придбані роботи передавали в музеї тих областей, звідки родом художник – їхній автор. Відтак нашому музею також передали чимало робіт буковинських митців. То було стабільне джерело поповнення музейних фондів. Держава виділяла кошти, аби кращі зразки малярства того чи іншого періоду залишалися надбанням країни. Дуже хотілося, аби корисну у всіх сенсах традицію таки відновили. 

    Подивитися на роботи корифеїв зібралася чимала громада чернівецьких художників на чолі з головою Спілки Іваном Салевичем. Навіть з Кіцманя приїхав Валерій Гнатюк. 

   – Пане Валерію, в Чернівцях по справах? 

   – Ні, спеціально приїхав на виставку. Хіба ж можна таке пропустити? 

   – Як на вашу думку, чи можуть ці роботи стати у пригоді сучасним молодим художникам, котрі лише починають свій шлях у мистецтві? 

   – Звичайно, їм треба вже бути тут. Кожен день приходити і вбирати у себе безцінні уроки. Тут говорили, що кожен художник, закінчуючи земний шлях, залишає по собі не лише роботи - цілий мистецький Всесвіт. Направду так. Подивіться на картини Сергія Шишка, скажімо «Голосіївські дуби» – палітра довільна, свобідна, не обмежена жодними рамками. Художник змішує фарби просто на полотні, а в деяких випадках кладе їх навіть не змішуючи. Фантастично і повторити це неможливо, як неможливо пережити одне й те саме почуття, побачити один й той самий схід сонця, пробудження ранку… Сама фарба дає простір, світло. Художник мав вражаюче загострені відчуття. А ось «Старий дім у нашому подвір’ї» Євгена Волобуєва. Подивіться як точно, через кольорові плями переданий надвечірок. А ось різне відображення козацької тематики в роботах Віктора Полтавця «На січ з синами» і картині Михайла Дерегуса «Тривожний вечір». Споглядання робіт таких майстрів дає незрівнянно більше за будь-які лекції. Беріть готове, опрацьовуйте й видавайте своє, створюйте свій унікальний досвід. Для цього чудова нагода. І не потрібні рецепти, й пояснення – усе максимально відкрито, відверто – дивитися, сприймай, запам’ятовуй, вчись. Окрім суто мистецьких тонкощів, ці твори самі продукують творчість, оскільки дають такий могутній творчий заряд, що голова йде обертом і хочеться прямо вже бігти у майстерню й писати. 

    Поцікавилася думкою, щодо виставки художника й педагога, заслуженого художника України Віталія Кушнірюка. 

   – Пане Віталію, ваш колега Валерій Гнатюк щиро подивувався відсутності на відкритті виставки художників-початківців? 

   – Мене це теж дивує. Маємо ж бо факультет живопису у 5-му училищі, художню школу, студії образотворчого мистецтва… Позаяк роботи надзвичайно професійні. Можливо, я не буду оригінальним, але скажу, що колись викладали художню грамоту від I до VI курсу інститутів. Якщо взяти будь-яку з представлених робіт, вона абсолютно продумана: ескіз, колір, композиція. А не так, як модно нині - закурив, кинув недопалок на полотно, ще кілька плям – готовий новомодний «шедевр». Ні, дорогенькі, тут тема, з якою треба вміти справлятися, визначити теплі-холодні фарби. Люди ставили перед собою мистецьке завдання, а не просто бажання створити щось епатажне. Академічне навчання – обов’язкове. Далі – прошу дуже: абстракція, та все, що завгодно. Мистецька грамота як фундамент, на якому стоятиме споруда. Сьогодні викладачів, котрі мають академічну базу, дедалі меншає. Так, у західному мистецтві, у тому числі сучасному, є багато того, що варте уваги. Але за умови збереження свого академічного підходу. Натомість, запозичивши далеко не найкраще "привізнє” розгубили своє унікальне. Дав би Бог, аби не назавжди. Я сам понад десять років працював у художній школі. Ми прагнули дати дитині ази академічного мистецтва. На той час роботи учня, скажімо, 2 класу докорінно відрізнялися від малюнків п’ятикласника. А тепер спробуйте визначити, хто в якому класі, на якому курсі… І ще нині далеко не кожні батьки спроможні відправити дитину на навчання до Одеси, Києва, Львова… тому місцеві художні школи деякою мірою мають перебрати на себе функції навчання академічному мистецтву, аби дитина по закінченні могла принаймні грамотно скласти натюрморт. Художник, як і лікар, музикант, навчається впродовж усього життя. Обов’язково треба відвідувати і, ясна річ, не пропускати такої унікальної можливості побачити тут, дома зібрання метрів української класики живопису. 

   – А що миле серцю в цьому залі? 

   – Миле серцю насамперед те, що ніби пірнув у 80-90 роки. Я працював і мав честь бути знайомим з переважною більшістю цих дивовижних митців. Кілька років очолював чернівецьке відділення Спілки, часто їздив до Києва і звичайно ж зустрічався з ними на художніх радах. Принаймні раз на місяць, до того ж брав участь у виставкомах, знайомилися й під час пленерів, зокрема на етюдах у Карпатах. Михайло Дерегус якось запросив мене до майстерні на Андріївському узвозі. Просив, аби я дорогою додому сфотографував для нього фортецю у Меджибожі. Також добре знав одесита Костянтина Ломикіна. Не раз бачив його роботи, ще коли він працював над ними у майстерні. Дуже хороший художник, цікава змістовна людина. Віктор Полтавець, Анатолій Пломенецький, кримські художники, ніби знову зустрів добрих друзів. На жаль, багатьох вже нема з нами, але їхні роботи… в них душа, емоції, настрій – все, що складало неповторність їхніх творчих особистостей, суто людський шарм. Деколи можна почути, мовляв, це не сучасне мистецтво, вже проїхали. Переконаний, це говорять ті, котрі самі не здатні відчути справжнє мистецтво. Вони гадають, що накидати на полотно різних плям – то є круто, сучасне мистецтво. А ну, придивіться до «Голосіївських дубів» Сергія Шишка, чим не абстракція? Але ж якого рівня! Наскільки грамотно покладені мазки, яке досконале композиційне вирішення. Таке мистецтво виховує душі, розвиває інтелект, гармонізує почуття. Воно вічне, як вічна класика. 

   Олена РОСИНСЬКА
Категорія: Мої статті | Додав: alberto (16.08.2012) | Автор: Олена Росинська
Переглядів: 637 | Теги: живопис, Дирекція художніх виставок України, образотворче мистецтво, Чернівецький художній музей | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: